“Чоловіки не плачуть”

Така супербуденна фраза. І водночас дуже руйнівна. Для ваших чоловіків, якщо ви жінка. І для нас самих, якщо ви чоловік.

Бо справа не в самих словах, а в забороні, яка в них зашита. У забороні розгубитися. У забороні бути слабким. У забороні сказати: “та я тупо не вивожу”.

То жінкам можна поплакати, виговоритися, зізнатися, що вони не справляються. І це називають чесністю, вразливістю, процесами, етапами й ще тисячею різних формулювань. А чоловіку ніби легше - бо він же ж не плаче.

Я зробив маленьке опитування в LinkedIn. Питання було про адаптацію за кордоном. 67% відповіли, що чоловікам важче.

Що я особисто бачу у роботі й розмовах з чоловіками-емігрантами:

• Соціальні очікування досі вищі: ти маєш швидко стати “на ноги”, бути опорою, не розгубитися. 

• Чоловіки значно рідше об’єднуються для підтримки без конкуренції та домінування. Ви бачили чоловічі психологічні кола підтримки (окрім АА)? Я - ні. 

• Просити про допомогу все ще сприймається як поразка, хоча насправді це звичайна навичка виживання в новій реальності. 

• Єміграція завжди обнуляє соціальний і професійний статус людини. І чоловіки цей удар по ідентичності переживають гостріше, ніж фінансові труднощі. 

• Додається внутрішній конфлікт автономності: звична потреба бути незалежним жорстко конфліктує з вимушеною залежністю від допомоги у новій країні. 

• Додається нетиповість і конфлікт маскулінних моделей. Те, що було нормою в Україні, тут може сприйматися як жорсткість або нетолерантність.

Саме тому багато процесів адаптації чоловіків відбуваються за щільно зачиненими дверима орендованих квартир. У відчутті ізоляції. У напрузі, яка накопичується і з часом перетворюється або на депресію, або на агресію.

Навіщо я це все пишу? Бо інколи дуже важливо дивитися по сторонах і побачити не тільки себе, а й свого партнера. У його викликах, у його дитячих установках. Бо це не змагання “кому важче” - жінкам чи чоловікам. У кожного досвід свій, де б ви не були і ким би ви не були. І лише коли ми бачимо проблему людини, а не “чоловіка” чи “жінки”, цей шлях можна пройти разом.

Що думаєте, кому легше?