Інтегральний коучинг - про що це?

Трохи більше про те, чим я займаюся зараз...

Я помітив, що коли люди чують слово коучинг, багато хто одразу уявляє або самопроголошених «експертів», або корпоративний коучинг, який бачать на роботі.

Про перших навіть не говоритиму... А от про других — варто.

У корпоративному світі коучинг зазвичай сприймають як спосіб підвищити ефективність працівника. Ви знаєте, як це буває: керівництво вважає, що ваші результати недостатні або стосунки з колегами не надто вдалі. Тоді вам дають “шанс покращитись” і призначають коуча, який має допомогти зрозуміти, що ви робите не так і як це «виправити». І дуже часто мета таких розмов зводиться до одного — зробити вас “кращим корпоративним працівником”. Звучить знайомо?

Є навіть корпоративний жаргон — «його коучать», що зазвичай означає: «з його кар’єрою не все гаразд, але ми ще спробуємо врятувати ситуацію».

Але інтегральний коучинг, яким я займаюся, зовсім інший. Це не про те, щоб виправити робочі звички чи поведінку в офісі. Людина — занадто складна істота, щоб оцінювати її лише під одним кутом.

Дуже часто те, що проявляється на роботі, — лише віддзеркалення глибших речей: напруги між вашим внутрішнім “я” та середовищем, або невирішених питань у родині. Це сигнали, що ви не цілком у злагоді із собою.

Саме тому вас не можна просто “призначити до коуча”. Почати коучинг — це свідоме рішення, яке ви приймаєте, коли відчуваєте, що готові зазирнути всередину себе. Співпраця з професійним коучем — це відносини довіри та відвертості. Під час сесій можна (і варто) торкатись усіх аспектів свого життя — і поступово трансформувати їх.

Інтегральний коучинг — це про все ваше життя. Про любов до себе, розуміння власних потреб, формування нових звичок розуму, тіла і серця. Усі відповіді вже є всередині вас. Гарний коуч лише допомагає їх знайти.

Я вірю, що у справді зрілому суспільстві майбутнього коуч буде у кожного — не тому, що з людиною щось “не так”, а тому, що кожен заслуговує на простір для росту.

Ти не можеш добре робити роботу лише тому, що "так треба".

Деякий час у своєму житті я жив із переконанням, що можна просто добре виконувати роботу, тому що “так треба”.

Іпотека, діти, партнер, батьки — маєш певні обов’язки, правда ж?

Отже, просто працюй. Неважливо, подобається тобі це чи ні.

Але це було великою помилкою.

Так, можна якийсь час змушувати себе робити те, що не любиш. Але це короткозора стратегія. Рано чи пізно вона призводить до втоми, втрати мотивації, зниження результатів, а у гіршому випадку — до вигорання.

Зараз для мене це очевидно: справжній драйв і блиск в очах змінюють усе.

Можна бути щасливим у будь-якій професії, якщо тобі справді подобається те, що ти робиш. І неважливо, що думають інші — головне, щоб це було твоє.

У моєму випадку, коли з’явилась можливість, я почав формувати свою роботу під себе — обирав проєкти, які мене захоплювали, додавав елементи, що приносили задоволення.

І, так, тоді з’явилась справжня радість.

Сабатікал у Європі: від ідеалізму до усвідомленого вибору

У своїй попередній статті про сабатікал я писав про те, як ідея «великої паузи» захоплює уяву багатьох. Про те, як ми прагнемо вийти з нескінченного кола продуктивності, щоб нарешті знову відчути себе живими.

Після тієї публікації я отримав чимало відгуків - і захоплених, і обережних. Люди ділилися своїми мріями, але й запитаннями: чи це реально? чи дозволить роботодавець? чи не втратить кар’єра темп? Ці запитання зрілі, розумні й потрібні. Тому цього разу хочу розповісти, як виглядає практика сабатікалів у різних країнах Європи, і що варто врахувати, якщо ви самі замислюєтеся про таку паузу.

Реальність за межами мрії

У більшості європейських країн сабатікал не є юридичним правом, а радше домовленістю з роботодавцем. Франція та Бельгія - винятки, де закон передбачає можливість «кар’єрної перерви» (congé sabbatique), але здебільшого така відпустка неоплачувана. У Швейцарії, Польщі, Словаччині чи Україні можна попросити тривалу відпустку без збереження зарплати, але рішення завжди за роботодавцем.

Ідея оплачуваного року свободи красива, але переважно теоретична. У реальності це мозаїка політик, домовленостей і добрих намірів. Тому підходити до сабатікалу варто усвідомлено, а не романтично.

Приховані наслідки, про які рідко говорять

Коли клієнти кажуть: «Я просто хочу зробити паузу, щоб подихати», я відповідаю: «Добре. А що для вас цей подих означатиме?»

Сабатікал — це не лише про час без роботи. Це також про тимчасове припинення доходів, внесків до пенсійних фондів, страховок, стажу. Іноді це означає зміни у вашій ролі в компанії, у відчутті приналежності. Це не страшно, якщо ви до цього готові. Але без підготовки навіть найкраща ідея може викликати тривогу, тоді як усвідомлене рішення повертає спокій і фокус.

Як зробити це свідомо

Якщо ви все одно відчуваєте поклик і серце каже, що пауза потрібна, ось кілька кроків, які допоможуть зробити цей досвід безпечним і плідним:

1. Зрозумійте свій “навіщо”. Чого ви прагнете: відновлення, переосмислення, навчання чи нового старту?

2. Плануйте, як проєкт. Дослідіть юридичні умови, поговоріть із керівництвом, розпишіть фінанси.

3. Почніть із малого. Якщо рік здається надто довгим, спробуйте коротшу перерву або часткову зайнятість.

4. Підготуйте повернення. Подумайте, ким ви хочете бути після сабатікалу, а не лише що робити.

5. Будьте уважні до себе. Ведіть записи, спостерігайте, слухайте. Саме тиша часто відкриває найглибші інсайти.

   
   

Дозріла свобода

Справжня свобода це не втеча, а здатність свідомо проєктувати власне життя. Сабатікал не протест проти роботи, а можливість оновити стосунки зі своїм покликанням і відповідальністю.

У країнах, де така практика не підтримується на державному рівні, цей крок стає ще вагомішим проявом зрілості: уміння самостійно створювати умови для власного розвитку.

На завершення

Тож чи вартий сабатікал тієї уваги, яку ми йому приділяємо? Так, але не як романтична втеча. Його справжня цінність у тому, що він вчить нас керувати своїм ритмом, а не дозволяти зовнішнім обставинам диктувати його.

Якщо ви відчуваєте, що настав час для паузи, короткої чи довшої, і хочете зробити це усвідомлено, я запрошую вас до коучингової розмови. Ми разом прояснимо ваші мотиви, знайдемо реалістичний шлях і створимо план, який дозволить повернутися не просто відпочилим, а оновленим і більш цілісним.

👉 Записатися можна за посиланням

І поставте собі запитання: Яка частина мене зараз просить простору — і що мені потрібно, щоб дати їй цей простір, хоча б на трохи?