Токсичні люди

Зараз у соцмережах важко проскролити стрічку, щоб не натрапити на пораду: «позбудься токсичних людей у своєму житті». Кожен другий коуч чи психолог повторює це саме. Ті, хто висмоктує вашу енергію, порушує ваш спокій або “не на вашій вібрації” — до побачення!

Звучить логічно, правда? Але я почав замислюватися чи справді проблема в них, чи, можливо, у наших очікуваннях від них?

Кожен із нас живе у власній Системі Інтерпретації - своєму фільтрі, через який ми бачимо й розуміємо світ. Те, що для нас виглядає “токсичним”, може бути для іншої людини просто нормою. Вона не обов’язково погана чи шкідлива, просто її система координат зовсім інша.

Коли я перестав вимагати, щоб люди думали, відчували чи реагували, як я, щось змінилося. “Токсична енергія” почала зникати. Не тому, що змінилися люди, а тому, що змінився я.

Може, справжнє зростання не в тому, щоб відсікати людей, а в тому, щоб навчитися приймати відмінності, не втрачаючи себе...

А як ви думаєте — ми справді оточені токсичними людьми, чи просто ще не навчилися їх розуміти?

А може, існує абсолютна токсичність, незалежно від того, наскільки спокійним є наш “дзен”?

Сабатикал: чи справді він такий цінний, як ми думаємо?

Я впевнений, що у кожного хоча б раз у кар’єрі була така думка…

…взяти кілька місяців відпустки (з гарантією, що роботодавець із задоволенням прийме вас назад 😉), переосмислити своє життя, попрацювати над власним проєктом або просто провести більше часу з тими, кого любите. Звучить як мрія, чи не так?

Сабатикал (або довга відпустка) уже повинен бути у списку корпоративних бонусів у будь-якій серйозній компанії, поруч із гнучким графіком, чотириденним робочим тижнем або можливістю працювати неповний день. У цьому я не маю сумнівів.

Але ось питання: чи справді цінність сабатикалу така велика, як ми уявляємо? Чи зможете ви насолодитися тривалою паузою після років участі в «щурячих перегонах» — стресу, втоми та емоційного вигорання? Чи, можливо, більшу частину часу ви витратите просто на відновлення і спроби знову відчути себе «нормальним»?

Тому, можливо, варто перестати чекати на магічну відпустку, яка може ніколи не настати. Почніть переробляти своє життя вже зараз. Говоріть «ні» частіше. Рухайтеся, займайтеся спортом. Беріть маленькі, але реальні паузи. І найголовніше — перестаньте величати вигорання як ознаку амбіційності. Бо постійна втома та вигоряння — це не знак честі. Це сигнал тривоги.

Ваше життя «колись» починається в той момент, коли ви перестаєте його відкладати.

Успішний успіх

Іноді найсміливіше, що ти можеш зробити, це перестати прикидатися, що ти перемагаєш.

Нещодавно знайомий запитав мене:

“Ти ж коуч, чому не пишеш постійно про успіх, досягнення, мрії та великі цілі?”

Я замислився, тому що для мене питання було несподіваним. Бо життя складається не лише з перемог та демонстрації успіху. Частіше в житті є паузи, сумніви, страх, втома, пошуки. І саме в цих моментах ми вирішуємо, ким є насправді.

Я майже зовсім не пишу про “успішний успіх”, бо мені ближче інше, реальне життя. Те, де людина втомлюється, губиться, падає, але потім все одно встає і пробує ще раз. Де успіх — це не нова посада чи диплом, а чесна розмова з собою.

Мені здається, саме це й має бути завданням коуча чи ментора: не підштовхувати людей до штучних “досягнень”, часто зумовлених соціальним тиском, а допомагати знайти власний ритм, власну правду, власний шлях. Іноді тихий. Іноді неідеальний. Але свій.

А як ви думаєте, чи повинен коуч або ментор говорити тільки про успіх?